Творці культури Хмельниччини. РЕДЬКО АНДРІЙ АНАНІЙОВИЧ

5
(1)

Історія нашої країни, традиції її народу сприяють народженню непересічних, талановитих людей, чиї вчинки, наполеглива праця, стремління та натхнення додають гордості за свою землю. Хмельниччина щедро одарована Богом… Безліч талантів виросли своїм корінням із нашої родючої землі, багатої і щедрої для людей, які тут живуть і які приїжджають звідусіль, зачаровані гостинністю та щирістю. Народжує свої таланти, які звеличують гідність, традиції роду, славлять свій край, свою рідну домівку й красива, благословенна Богом, Шепетівщина.

Серед когорти колоритних творчих особистостей, якими багата благодатна ця земля, особливо яскраво виокремлюється Редько Андрій Ананійович – керівник народного аматорського фольклорно-етнографічного ансамблю «Калина» Чотирбоківського сільського будинку культури. Музикант, керівник, гарний господар, надійний чоловік, люблячий батько і дідусь, людина сцени, і разом з тим – дуже простий у спілкуванні, навіть сором’язливий. Без жодного прагнення до самореклами, навпаки – безмежно щирий, некорисливий, цілісний, яскравий, надійний, талановитий, енергійний, харизматичний – таким його знають не тільки односельці, а й громада області.

Напередодні свята, коли дівчата готувалися ворожити, молодь – кусати калиту, у засніженому селі Завадинці, що на Ізяславщині, в родині Марії та Ананія Редьків народився синочок, якого люблячі батьки назвали Андрійком на честь апостола Андрія Первозванного. У сім’ї вже був старший син Микола, якому довелося бути за няньку меншому братові. Невдовзі у родині з’явилося ще двоє синів – Василько та Петрусь.

Як і всі селяни, батьки Андрія важко працювали аби прогодувати родину, а сини, за давніми традиціями, допомагали їм по господарству. Хатинка була маленька, а сім’я велика і батьки вирішили будувати нову хату. Щоб хоча б трохи зекономити батько із синами взялися виливати цеглу самі. Цеглинка за цеглинкою, рік за роком та за дружньою сімейною роботою побудували нову хату.

Задатки інтелігентності, доброти і таланту проявилися у Андрія Ананійовича ще змалечку. З раннього дитинства Андрій, гасаючи селом з хлопчаками, заслухався співом дівчат, дзвінкими переливами гармоні, веселими і запальними танцювальними мелодіями і його душа тягнулася до цього, такого прекрасного і чарівного світу народного мистецтва. Доброю чарівницею, яка здійснила мрію хлопчика, стала сусідка – вона принесла гармошку, але, взамін, він повинен був пасти цілий рік за неї корову. Бажання навчитися грати було настільки великим, що він був готовий до будь-якої роботи. Нотка за ноткою, переймаючи досвід сільських музик, він навчався грі на гармошці. Спостережливий, допитливий і наполегливий, він швидко опанував інструмент. Батько дуже пишався талантом сина, адже той зачаровував натруджену душу мелодією.

Читайте також  Урочисто зустрічали учасників АТО, бійців 90-ї аеромобільної бригади

Одного вечора, коли Андрійкові вже було 13 років, батько сказав, що купить йому баян. А вранці пішли пішки на базар у Білогородку. На плечах у мішку Андрійко ніс двійко поросят, ще двоє ніс батько. Продавши їх за 60 карбованців вони купили в магазині уцінений баян. Від радості хлопчині перехоплювало дух. Біг попереду всіх та ніс додому заповітний музичний інструмент.

На той час батько Андрія працював у дорожній службі та мав у розпорядженні транспорт і коней. Користуючись нагодою він попросив баяніста із сусіднього села, щоб той навчив Андрія грати і за пару літ Андрій вже так володів інструментом, що його запрошували  грати на вечірки, танці, дні народження. Він ставав дедалі популярнішим не лише в рідних Завадинцях, а й в усіх навколишніх селах.

Під час строкової служби Андрій Ананійович не припинив грати на баяні. Коли після армії повернувся до рідного села, йому запропонували роботу у сільському клубі. Потім навчання у Кам’янець-Подільському культурно-освітньому училищі. Спочатку на театральному відділі, згодом перевівся на хоровий.

Свою долю зустрів у своєму селі. Надія приїхала із села Марківці погостити до сестри Лідії, яка працювала у Завадинському дитячому садочку. Відтоді запалав вогонь кохання у молодих серцях. Писали листи один одному, приїжджали на побачення, а 9 серпня 1975 року побралися. Так сталося, що Надію направили на роботу до Чотирбоківського плодово-приймального пункту. Молодій парі виділили для проживання одну кімнатку. Довелося облаштовуватися на новому місці. Незабаром на світ з’явилась донька, яку назвали Оленкою. Гляділи дитя всі: і бабусі, і дідусі, а також і Андрій. Зладнавши візочок зі змінним одягом для дитини, Надія випроводжала Андрія із донькою на роботу. Андрій завжди умів користуватися ситуацією – піднявшись на другий поверх будинку культури, швиденько відкривав двері бібліотеки, лишаючи на порозі візочок із Оленкою і говорив дівчатам: «Я зараз буду!» і біг, вільний, у своїх справах. Не маючи вибору, дівчата няньчились із дитям. Минали літа… Своїми руками Андрій побудував будинок, разом з дружиною завели господарство і у родині з’явився синочок Юрій.

Читайте також  Проведено семінар для працівників музеїв та заповідників

Одразу по приїзді в Чотирбоки Андрієві запропонували посаду художнього керівника у Чотирбоківському сільському будинку культури. Із запалом та натхненням узявся шукати місцевих соловейків. А їх у Чотирбоках – що яблуневого квіту навесні. Котру родину не візьмеш – усі співучі та голосисті. Тільки давай організатора. Так, у 1978 році народився фольклорно-етнографічний ансамбль «Калина». Першою фольклорною композицією в репертуарі ансамблю була «То не червона калинонька», звідси, зі згоди всіх учасників колективу, виникла і назва ансамблю  –  «Калина». Не все спочатку виходило так, як хотілось. Але наполеглива праця, любов до народної пісні зробили свою справу.

У 1992 році, без відриву від улюбленої роботи, Андрій Ананійович закінчив Київський інститут культури за спеціальністю «Організатор-методист культосвітньої діяльності». Це додало йому професійних знань, організаторських навичок, піднесло на якісно новий рівень у розумінні ролі народного мистецтва, зокрема, народної пісні у гармонійному становленні особистості та усвідомлення правильності своєї діяльності.

Андрій Редько душею, натхненною працею та любов’ю до української пісні, виплекав своє творіння – фольклорно-етнографічний ансамбль, який уже понад чотири десятки років дарує людям неймовірну, фантастичну, по-домашньому теплу атмосферу комфорту, піднесеного духу, живих вражень та емоцій! У 1986 році колективу було присвоєно звання «Народний аматорський».

Сьогодні «Калина» нараховує 22 учасники, серед яких люди різного віку: від 13 до 73 років, окремі з них в колективі  від дня його створення. Останнім часом склад колективу значно омолодився. Учасниками ансамблю є навіть подружні пари Рабощуків, Пикунців, Редьків, Мірющенків.

Все, що досягнуто на сьогодні учасниками «Калини» – успіхи, щільний концертний графік, цікавий і змістовний репертуар, майстерність виконання і подачі пісенного матеріалу є, в першу чергу, заслугою А.Редька. Народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль «Калина» – активний учасник творчого життя району та області. Неодноразово брав участь та ставав переможцем, лауреатом, дипломантом Всеукраїнських, обласних заходів та культурно-мистецьких акцій.

Читайте також  Відбувся ювілейний звітний концерт народного аматорського ансамблю спортивно-бального танцю "Віват"

Репертуар колективу складається з українських народних пісень, пісень рідного села та про рідне село, місцевих обрядів, фольклорно-етнографічних композицій та пісень місцевих авторів на музику самого керівника колективу. Андрій Ананійович кохається у фольклорі, у народних піснях України, на основі яких, створює композиції, додавши хореографію. Він ніколи не зупиняється на досягнутому.

Андрій Ананійович Редько добре володіє кількома музичними інструментами, поклав на музику чимало віршів, створює свої обробки. Бере активну участь у громадському житті села, вихователь і наставник молоді. Він постійно працює над підвищенням свого фахового рівня, над пошуком цікавих оригінальних ідей подачі української народної пісні.

За багаторічну плідну та активну діяльність нагороджений медаллю «За доблесну працю». Неодноразово нагороджувався грамотами, подяками та преміями, іншими нагородами – за вагомий внесок у розвиток та популяризацію українського фольклору, збереження народних традицій і обрядів. Та найбільшою нагородою для нього є те, що його праця лунає піснею, чаруючи, залягає далеко у глибині душі кожного, хто її чує. Нехай щастить Вам, шановний Андрію Ананійовичу, завжди і в усьому. Здоров*я, щастя, творчості!

Насколько публикация полезна?

Нажмите на звезду, чтобы оценить!

Средняя оценка 5 / 5. Количество оценок: 1

Оценок пока нет. Поставьте оценку первым.

Поділитись